Когда собрались в тучи слёзы
И унеслись за горизонт,
Когда жестокие морозы
Позлились и убрались вон,
Когда заплакала капелью
Во мне, оттаявши, душа,
Когда покинув свою келью,
Пошла на волю неспеша,
Когда взглянула и признала
Таких же страждущих других,
Всё по другому осознала
Лишь узнавая себя в них,
Когда объяла всех любовью,
Где бы ни видела, везде
То ощутила себя новью,
И позабыла о себе.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Когда тогда? тогда когда!
Всё в рифму хоть и ерунда.
Морозы слёзы и капели
Поету вродь не надоели...
Он продолжает переплёт,
что видит и о том поёт!
Для страждущих и для других
рождая гордо стих за стих!
И потому то не спеша
В нём отторгается душа...
Тагда скажи поет, когда?
Тебе наскучит ерунда...
Александр Грайцер
2018-08-28 06:45:02
О критиканах
Я радуюсь тому, друзья,
Что есть на свете критиканы.
Они докажут, как ни странно,
Что ваша правильна стезя.
Я вдохновлен от их хулы,
Ну кто, как не они, откроют,
Что правда хоть чего то стоит,
Коль так беснуются они?
Не может вынести бездарность,
Когда талант с ней рядом есть;
И ходит рядом эта парность,
Как поругание и честь.
Как ложь и правда, свет и тьма,
Как фальш и правильная нота,
Чтоб научиться без труда
Их различать и идиоту.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
